Словник української мови VI століття, Іван Ющук

«Словник української мови VI століття» (автор-упорядник професор Іван Ющук)

Нижче пояснимо, чому недержавний аналітичний центр «Українські студії стратегічних досліджень» підтримав це мовне дослідження.

КНИГА УКРАЇНСЬКОГО НАСТУПУ

У глухі століття бездержавності українська мова лишалася єдиним рубежем української оборони:

Єдиний в тебе скарб — прапращурівське слово,
Закляв його Боян від кражі й чудоядства:
Одно воно твого життя міцна основа,
Певніша над усі потуги і багатства, –
звертаючись до свого народу, писав 1882-го р. Пантелеймон Куліш. В українців під російською окупацією тоді не було нічого – жодної української політичної партії, жодного видавництва, жодної школи, жодної газети. Але лишалася живою мова – і Україна вистояла, аби потім розпочати процес свого відродження. Те, що український наступ розпочинається з плацдарму української мови, добре розуміли і в Російській імперії, і в СРСР як її реанімованій формі, і в нинішній Московщині, тому саме українську мову і нищили найбільш затято та послідовно – від указів «скаженого Петра» починаючи і законом Ківалова – Колєсніченка завершуючи.

З огляду на це безпековий аналітичний центр «Українські студії стратегічних досліджень» і зініціював видання цієї книги. Вона виходить у світ у час війни, війни, що ведеться на території України і в основі своїй є війною за світогляд, засадничою підставою якого для українця була й лишається мова. Саме мова постає ключовим фактором національної безпеки, міцності держави, єдності нації – і вона ж стала першим об’єктом російської агресії, адже за привід для нападу було обрано саме «захист» окупаційномовних.

Зрештою, очевидно: якби Україна в аспекті мовно-культурному була простором цілковито україномовним, то російські «гради» до нас би ніколи не дійшли. Тож битва за мову – це битва за Україну, битва, яку ми програти не маємо права.

Книга, яку читач зараз тримає у руках – унікальна: вона проривна та революційна за результатом, її наукова концептосфера підносить українське мовознавство на якісно вищий рівень розвитку, заглиблюючи та зміцнюючи коріння нації – що надзвичайно важливо напередодні чергової світової бурі.

Можна без перебільшення стверджувати, що поява книги професора Івана Ющука «Словник української мови VІ століття» – це «Коперніканська революція» в розвитку сучасної гуманітаристики: спираючись на величезний масив лінгвістичних фактів, її автор відсовує формування української ідентичності до VI століття, виводячи розвиток нашої мови з тисячолітньої індоєвропейської традиції. Іван Ющук методично збирає збіги питомих слов’янських слів, що зустрічаються у народів, які не межують з Україною – балканських і лужицьких сербів, хорватів і чехів, словенців, наводячи 13 тисяч запозичень у питомо побутових сферах народної мови. Згідно із підставовим твердженням науковця ці слова вживалися ще до епохи слов’янського розселення, коли, звичайно, мова наша ще не називалася українською (як німецька не називалася німецькою, а французька – французькою), проте лексичні, фонетичні та граматичні особливості її поставали вже чітко вияскравленими.

Глибока спорідненість мов у період формування етносів, свідчить про давність зародження того окремого народу, який заснував свою державу з центром у Києві. Багато українських слів, характеристичну українську інтонацію та вимову ми легко впізнаємо у спорідненому середовищі інших слов’янських мов – але в цьому контексті самобутність та багатство української мови постають ще більш виразними. Ми – частина Центрально-Східної Європи, ми повинні відновлювати контакти з слов’янськими народами та відроджувати мовне середовище зденаціоналізованих українців Кубані, Сірого та Зеленого Клину.

Словник Івана Ющука – це той документ, який розбиває всі вигадки московської пропаганди щодо неповноцінності чи штучності нашої мови.

Наша мова була, є і буде.